Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛМІКС» (далі - Товариство) до Державної екологічної інспекції у Львівській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати припис останньої від 16 вересня 2013 року № 1755/1824/825-03 (далі - Припис), згідно з яким позивачу:

- на підставі приписів належить розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків. Копії наказу та плану організаційно-технічних заходів надати Інспекції;

- на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються;

- подавати статистичну звітність за встановленою формою 1 ВТ (відходи) на всі утворені відходи;

- розробити та погодити в установленому порядку паспорти відходів підприємства;

- розробити дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів;

- здійснювати заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів;

- не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами;

- провести інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

- провести аналіз якості стічних вод;

- розробити паспорти на ПГОУ та зареєструвати в Інспекції.

На обґрунтування позовних вимог Товариство вказало на протиправність пунктів 2-7 Припису, оскільки Товариство: не є підприємством (власником відходів), якому необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів, та звільняється від одержання таких лімітів; не здійснює виробництва товарів, а вивезення та утилізацію відходів, які утворюються в процесі споживання Товариством речовин, матеріалів і предметів, здійснюють спеціалізовані підприємства на підставі відповідних договорів, які були надані при проведенні перевірки та описанні в акті перевірки; котли ні за потужністю, ні за цільовим використанням, ні за обсягом забруднюючих речовин, які ймовірно викидаються у атмосферу, не підпадають під державне регулювання, встановлене статтею 11 Закону України від 16 жовтня 2010 року № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря», державний облік відносно таких котлів не здійснюється; Товариство не здійснює скидання зворотних вод у водні об'єкти, а відкачування води з бетонної вигрібної ями, розташованої на виробничій базі на території Залузької сільської ради в с. Новий Яр, здійснюють спеціалізовані підприємства на підставі договорів, які були надані при проведенні перевірки.

У зв'язку з наведеним позивач вважає оскаржуване рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 31 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 листопада 2014 року відмовив Товариству у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування заяви додало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 10 квітня, 16, 19 вересня 2013 року, 14 травня, 3 вересня та 2 жовтня 2014 року (№№ К/9991/67321/12, К/800/45935/13, К/9991/63158/11, К/800/7925/14, К/800/12836/13, К/800/11927/14 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218 (далі - Порядок розроблення лімітів), положень Закону України від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР «Про відходи» (далі - Закон № 187/98-ВР) та Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-ХІІ).

Перевіривши наведені у заяві Товариства доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в оскаржуваній ухвалі та доданих Товариством до заяви рішеннях суду касаційної інстанції можливе неоднакове застосування пункту 8 Порядку розроблення лімітів, Закону № 187/98-ВР та Закону № 1264-ХІІ.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Кожна з організацій (підприємств), згадуваних в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України, наданих позивачем на підтвердження неоднакового застосування норм права, має свою індивідуальну виробничу базу, експлуатація якої передбачає індивідуальну оцінку дотримання законодавства, що регулює екологічну безпеку та охорону навколишнього природного середовища. Таку правову оцінку суди дали при розгляді кожної зі згаданих справ.

В оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Товариства.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛМІКС» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін